Ми родина загиблого Героя Романенко Євгенія Васильовича , Я мама двох чудових Синів які надають мені крила. Тепер коханий наш Янгол. Безмежно любимо його і пам’ятатимо поки живі, а живі ми завдяки нашиму Герою.

Почали ми зустрічаться у 2007 році …потім чекала коханого з армії , потім почали жити разом, потім весілля, у 2012 році народили першого сина , потім почалась війна і чоловік пішов на війну у 2014 році, пройшов самі гарячі точкі як Донецький аеропорт , Авдіївка, Опитне і інші . Повернувся додому живий і щаслий що ми були поруч… Потім у 2016 році народили другого синочка …і тато знов пішов на війну ….так ми жили …

Тато герой , а ми чекали його завжди з Коханням вдома ….

Після повномастабного вторгнення росії коханий був на війні вже ….нас вигнав в Польшу з дітьми …так ми його і не побачили , бо сталось саме страшне 06.09.2022 він загинув під Ізюмом Харківська обл. в селі Вербівка.

Ми дуже пишаємось і кохаємо нашого Героя ….Його мрія була побачити нас з дітьми він це нагадував кожен день нам … Ми так мріяли подорожувати ….

Ми нестимо пам’ять до останнього подиха нашого життя. Він наш Герой